Хризонівна демонстративно зітхнула і відпила шампанське з келиха.
— Планета і так перенаселена, — усміхнувся Степан.
— Планета перенаселена… Совісті у тебе немає! В кого ти тільки такий нестерпний вдався? Ніколи в нас ніхто таким впертим не був. Це, певно, по лінії невістки такі гени передались… Западенці… Я тут сама у цих хоромах, хоч вовком вий, вже правнуків погледіла б, допомогла б, поки можу. Планета у нього перенаселена…
— То ти за мене чи за себе турбуєшся? — весело запитав Степан, спостерігаючи як скривилась бабуся.
— Степане, тобі вже 25 років, в цьому віці вже час подумати про…
— Бабусю, от не починай.
Знову задзвонив телефон. Хризонівна відставила келих і поважно попрямувала до апарату. Степан провів бабусю поглядом і зосередився на своїй тарілці. Тоня і Лора перезирнулись. Лора дивилась насторожено, Тоня весело.
— Алло… Бакеро, а з першого разу не можна про все поговорити?! Степанe! Тебе!
Він вийшов з-за столу і взяв трубку з руки незадоволеної бабусі.
— Слухаю. Він поруч? Давай… Привіт. Кажи… — нависла пауза. — Я тебе, суко, наступного разу як щит використаю! — раптом вигукнув Степан, і дівчата від несподіванки підскочили на місцях. Навіть Хризонівна підскочила, наблизившись до свого стільця і озирнулась на онука. — Не торочи мені одне й те саме сто разів, мені і з першого разу було пох*й! Ти, бляха, або відпрацьовуєш все як слід, або… Я дуже сподіваюсь, що зрозуміло! Дай Бакеро. Це що, бляха, щойно було?! Все, жодних дзвінків. Завтра приїжджаєш сюди. Бувай.
Поклавши слухавку, він вийшов на вулицю. Через вікно було видно як він палить на ганку.
— Такий знервований, — тихо сказала Хризонівна. — Не подобається мені його робота, постійно там якісь неприємності. Це ж і руку, мабуть, на роботі поранив… Ввечері погляну, що у нього там…
— А що за робота? — поцікавилася Тоня, але бабуся лише відмахнулася.
Лариса подивилась на Хризонівну і нічого не сказала. У плани Степана не входила демонстрація своєї руки бабусі. Допаливши другу цигарку, він повернувся за стіл, сів на своє місце, ні на кого не дивлячись.
— Можна зробити голосніше музику? Мені ця пісня дуже подобається, — сказала Тоня, піднімаючись з місця.
— Так, роби, — кивнула Хризонівна.
Степан прислухався до композиції.
— Scorpions? — запитав він невпевнено.
— Так, вони мені ду-у-уже подобаються, — усміхнулась Тоня, повертаючись на місце від радіо.
— Вони в липні з концертом у Київ приїжджають, будуть на “Олімпійському” виступати, — сказав Степан, жуючи.
— Справді?
— Так, 17 числа, якщо не помиляюсь.
— Круто… — сумно зітхнула Тоня.
— Ти хочеш піти? — він поглянув на неї з-під лоба.
— Звісно, що хочу. Інше питання — чи можу…
— Квитки я тобі привезу, це не проблема. Тебе мама відпустить?
— Ти можеш дістати квитки? — Тоня вражено поглянула на нього.
— Та можу, це ж не складно. Пішов — купив. Тобі ж під сцену? — він усміхнувся, спостерігаючи за реакцією сусідки.
— Степане! Я тебе вже, майже, люблю! — Тоня підвелась, підійшла до нього і обійняла за плечі. — А скільки квитків ти можеш привезти?
— А скільки тобі треба? — засміявся Степан.
— Скільки? Ти мені такі питання, краще, не став, а то у мене може апетит розгулятись. Зараз загадаю тобі цілий десяток, — вона засміялась і пустила його плечі. — Думаю, потрібно 2 або 4.
— Ок. Будуть тобі квитки. Може і я піду. Запитаю Фурію про плани на липень, — посміхаючись, сказав він.
— Фурію? А хто це? — запитала Тоня.
— А хто це — не твоя справа, — Степан усміхнувся у відповідь і, взявши пляшку, почав наповнювати келихи.